Сергій Степанович Жидковський – земляк і перший радіоаматор України

     Прагненням зберегти і передати наступним поколінням відомості про радіоаматорство, про його розвиток на Україні, про визначну особистість, земляка Сергія Степановича Жидковського наповнена кожна сторінка нашої дослідної роботи. Це  ще одна сторінка життя нашого славного міста. Це спроба розповісти про місто очима тих, кому не байдуже його минуле.  Двадцяте століття явило світові епохальні технічні відкриття, визначних людей, імена яких постали, як піки у гряді гірських вершин в окремих галузях науки, техніки, політики, у сферах духовності й культури. Серед них – наш земляк із Жмеринки Сергій Степанович Жидковський – перший радіоаматор України. На сьогодні ми більше знаємо про розвиток радіоаматорства за  кордоном і майже нічого про його зародження в наших землях. Тим часом архівні матеріали і періодична преса початку XX ст. вказують на те, що радіоаматорство зародилося у нас в країні майже тоді ж, коли і за кордоном. Можна припустити, що першим радіоаматором в Росії був Сергій Степанович Жидковський, 21 року, наглядач телеграфу при станції Козятин Південно-Західних залізниць.Маючи хорошу підготовку з електротехніки та отримавши уявлення про будову апаратів бездротового телеграфу на іскровий станції Військового відомства в Жмеринці, він навесні 1912 р зібрав у себе вдома першу любительську радіостанцію, потім - другу, на квартирі свого товариша М.М.Бубновского. Незважаючи на те, що всі деталі і вузли радіостанцій були виконані з підручних матеріалів, станції мали досить хороші технічні дані. Крім обміну між двома власними станціями, Сергій Степанович впевнено приймав передачі і вітчизняних (Жмеринка, Київ, Бобруйськ, Одеса), і зарубіжних (Париж, Лондон) радіостанцій. Однак дії С. Жидковського протирічили з існуючими в той час в Росії нормами правового регулювання використання радіостанцій, і 2 березня 1914 року він був заарештований як політичний злочинець, - пристрій і використання радіостанцій без відповідного дозволу дало привід владі звинуватити його в шпигунстві.18 лютого 1915 року, після більш ніж двомісячного одиночного ув'язнення, С.С.Жидковський виїзною сесією Одеської судової палати був засуджений за звинуваченням в пристрої радіостанції без дозволу (але за звинуваченням у шпигунстві виправданий) і засуджений до ув'язнення на місяць у в'язниці з зарахуванням попереднього ув'язнення.

                        Перші: як це робилося в Жмеринці

Сергій Жидковський любив штуковини, зроблені з розумом. Втім, якщо ви народилися і завжди живете біля залізниці, така любов не питає - вона просто приходить, і все. Якщо, звичайно, є руки і голова, які не дають про себе забути.Ще в 1909 році, під час навчання в Київському технічному училищі залізничного транспорту (у 1918 р училище було перетворене в електромеханічний технікум, який сьогодні носить ім'я М.Островського), Сергій Жидковський весь свій вільний час віддавав радіоаматорству і вивченню основ зароджувалася радіотехніки. Воно і зрозуміло - це одне з небагатьох доступних в той час захоплень, яке не тільки знаходиться далеко за переднім краєм науки, а й цілком складається з штуковин, зроблених з розумом... У цей період він з великим захопленням працював над дослідженням властивостей різних детекторів і розробив кілька конструкцій детекторних приймачів. Скільки він створив тоді саморобних детекторів - бозна. Багато, дуже багато.По закінченню училища в 1910 р молодий радіоаматор був зарахований на дворічну практику в Службу телеграфу при ст.Жмеринка Південно-Західної залізниці.Після завершення практики і складання іспитів він з 1 січня 1912 був призначений наглядачем телеграфу при ст.Козятин, а потім - при ст.Жмеринка.Маючи досить хорошу теоретичну і практичну підготовку з електротехніки та бажаючи розширити свої пізнання в новій для себе області - бездротової телеграфії - Жидковський відвідував «іскрову» станціюВійськового відомства, що знаходилась в Жмеринці, де отримав перші знання про будову та роботу радіостанцій.Тоді ж він приступив до конструювання, збирання та регулювання своєї АРС, яка почала працювати навесні 1912 року – це була перша на території майбутнього Радянського Союзу короткохвильова аматорська радіостанція.Слід зазначити, що радіотехніка в ті роки була ще у відносно початковому стані, будучи надбанням порівняно вузького кола фахівців, що працюють в цій галузі. Але в військовій справі бездротова телеграфія вже мала досить широке застосування.Вступаючи в 1914 р в Першу світову війну царська Росія мала радіозв'язок з союзними державами: в Петербурзі вже працювала 100-кіловатна радіостанція для зв'язку з Англією і Францією, а в кінці 1914 року була відкрита в Москві Ходинська радіостанція.С. Жидковському спочатку доводилося задовольнятися лише прийомом радіограм, що передавались місцевою станцією Військового відомства. Сергій швидко зрозумів, що просто віщати в ефір - це добре, але хотілося б і відповідь чути. Так незабаром була зібрана друга АРС, яку Сергій встановив на квартирі свого товариша телеграфіста М.М. Бубновського, що жив в двох верстах від нього.

В цей же час, у зв'язку з поданими повідомленнями про початок використання радіозв'язку на залізницях за кордоном, з ініціативи начальника Служби телеграфу Управління Південно-Західної залізниці А.А. Коркушко в 1912 р було піднято питання про ознайомлення Служби телеграфу з основами бездротової телеграфії і про постановку хоча б в обмежених обсягах дослідів по застосуванню бездротового телеграфу в Росії.При підборі персоналу для майбутніх досліджень з'ясувалося, що на ст.Жмеринка служить наглядачем телеграфу С.С. Жидковський, великий знавець радіотелеграфу і як радіоаматор вже працює на цьому терені. Таким чином, в серпні 1912 р Сергій Степанович прикомандировується до Служби телеграфу Києва, а з 1 січня 1913 р зараховується в її штат на постійно.Перед ним було поставлено завдання зібрати радіостанцію в Службі телеграфу і домогтися прийому сигналів точного часу і Метеобюлетеней, що передавались радіостанцією Ейфелевої вежі в Парижі. Надалі під керівництвом інженера А.Гера ним була сконструйована і виготовлена в майстернях Служби телеграфу модель переносної радіостанції для проведення дослідів з радіозв'язку поїздів під час руху. Є відомості, що дані радіостанції зацікавили імператорську Академію наук, яка запропонувала використовувати їх під час сонячного затемнення в 1914 р.
З переведенням в Київ Жидковський міг працювати на своїй АРС тільки у вихідні дні, коли він приїжджав додому.
                            Що ж являла собою ця сама радіостанція?
     На прийом: конструкція, від початку до кінця вигадана, а потім і створена самим Жидковським. Вхідна котушка з 8 витків 5-міліметрового дроту без ізоляції, поєднана рухливими контактами з антеною і із другою котушкою (200 витків тонкого дроту в ізоляції, намотаного на картонний циліндр діаметром близько 200 мм).За твірною циліндра ізоляція дроту знята, по "доріжці", що утворилася, під час налаштування приймача рухаються контакти. Детектор Жидковський виготовив зі сталевої швейної голки і піриту, а головні телефони - з "капсул" (капсулів) телефонних апаратів, обмотки яких були перемотані так, щоб збільшити опір до 2000 Ом.Приймальна антена складалася з декількох провідників (спочатку - 2, в подальшому - 5) довжиною 6-7 сажнів, піднятих на висоту 3 сажні (близько 6 метрів).
     На передачу працював апарат максимальною потужністю 50Вт побудований з відома А.А. Коркушко. Складався з саморобної котушки Румкорфа(обидві обмотки якої були занурені в банку з маслом - щоб не було міжвиткового пробою; довжина іскри досягала 15 см), плоского конденсатора (дві металеві пластини розміром з півлиста паперу, поміщені в скляну банку), іскрового розрядника (розпиляний навпіл металевий стрижень на порцеляновій підставці), телеграфного ключа і вихідної котушки (аналогічної вхідний котушці приймача).
Основні деталі всієї радіостанції розміщувалися на ... стелі і стінах приміщення. Живлення відбувалось від батареї з 10-15 мішкових гальванічних елементів Сіменса. На передачу працювала інша антена - Г-подібна, з похилим зниженням довжиною з 14 сажнів(30 м)  і  висотою підвісу – 2 і 4 сажні (5 і 9 м відповідно).
Все це не просто було зібрано. Це працювало. «Іскрову передачу» Жидковського чули. Але не довго.
На своїй АРС Жидковський проводив експерименти, що не виходять за межі чисто аматорських дослідів: прийом метеобюлетеней з Ейфелевої вежі, які він по дротах передавав до Києва; систематичні спостереження за впливом атмосфери на радіоприйом; прийом на довгих хвилях передач радіостанцій Києва, Одеси, Бобруйська, Берліна, Гамбурга і Парижа.
    Вартість однієї АРС, за словами Жидковського, дорівнювала близько 50 руб., що становило його двомісячну зарплату (будучи практикантом, він отримував 80 коп. на день). Настільки значна різниця в оцінках вартості його АРС, даною пресою (хоча і багато в чому завищена) і фактичною, пояснюється просто: відповідно до існуючих розцінок кристалічний детектор для приймача в магазині коштував 60 руб., вартість його при виготовленні в майстерні виражалась в 3 руб., а при самостійному його виготовленні витрати ж становили всього 15-20 коп.

Дело № 1360 С.С. Жидковського
«С.С.Жидковський був... заарештований в м.Жмеринка за те, що... влаштував станцiю бездротового телеграфуз приймачем настільки великої потужності,що міг приймати радіотелеграмиз Ейфелевої вежі ».
                             Дело № 1360 С.С. Жидковського
     В кінці лютого 1914 р завідувач Жмеринською військовою станцією «іскрового» телеграфу капітан К.Старинкевич, знав про існування АРС С.Жидковського, доніс про це місцевому приставу. Пристав при черговій доповіді доповів про наявність на ст.Жмеринка АРС губернатору, після чого пішов наказ про арешт Жидковського. І колесо закрутилося!У садибу, де була встановлена в сараї АРС Сергія Жидковського, в неділю 2 березня з'явився, брязкаючи шаблею, ротмістр Козуб в супроводі чинів подільського жандармського управління. Він провів повальний обшук, довго і підозріло розглядав зведення барометричних спостережень і ще раз зазначив, що щогли «представляють собою безумовно бездротовий телеграф, цілком придатний для дії». В результаті Сергій Жидковський був оголошений «небезпечним державним злочинцем» і йому загрожувала смертна кара.
     Конструктор «підозрілої» радіостанції був ув'язнений в одиночну камеру Вінницької в'язниці. Йому інкримінувалося (в сучасному написанні) «пристрій без належного дозволу станції бездротового телеграфу з метою сприяти іноземному уряду або агенту іноземної держави в збиранні відомостей, що стосуються зовнішньої безпеки Росії або її збройних сил, або споруд, призначених для військової оборони країни».
На попередньому слідстві, під керівництвом місцевого радіоспеца штабс-капітана Урванцева були здійснені дослідні роботи на самій радіостанції, які показали можливість прийому («перехоплення», як було підкреслено в обвинувальному акті) радіограм на великих відстанях.
Почалося ґрунтовне і серйозне слідство... Так як, згідно з попереднім висновком експертів, АРС Жидковського «вважалася зразково обладнаною, що може вести розмови» 20 травня 1914 р спеціальна комісія в складі слідчого з важливих справ Вінницького окружного суду А.Ф.Назаренко, що веде у цій справі слідство, а також товариша прокурора суду С.М.Пінкевіча, начальника розшукового бюро при штабі Київського військового округу підполковника Белевцова і залученого в якості експерта командира 4-ої «іскрової» роти капітана Муращенко провела слідчий експеримент. АРС Жидковського була розміщена на Жмеринській радіостанції Військового відомства і на протязі всього вечора проводився контрольний прийом радіограм з Києва, Одеси і Бобруйська; іноді прослуховувалася робота радіостанції, розташованої на Ейфелевій вежі і невідомих англійських, німецьких і французьких радіостанцій.При роботі АРС Сергія Жидковського на передачу її сигнали змогла прийняти лише сама Жмеринська військова радіостанція. В процесі експерименту члени комісії були вражені примітивністю приладів, оригінальністю їх виконання і надзвичайною легкістю, з якою досягалася налагодження станції. Із закінченням слідчого експерименту, 24 травня Жидковський був ще раз (десятий за рахунком) допитаний, після чого міра ув'язнення йому була змінена на звільнення з-під варти під гласний нагляд поліції. До цього більше двох місяців він перебував в одиночній камері, побачення не дозволялись, зрідка прогулянки,що надавалися не збігалися з прогулянками всіх інших арештантів: в таких умовах містилися ув'язнені з політичних злочинів.
Після звільнення С.Жидковський продовжив свою роботу в Управлінні Південно-Західної залізниці.
Людей, які проводили  подальше розслідування та досудове слідство у справі Жидковського, не можна дорікнути в тому, що вони поставилися до своїх обов'язків поверхнево і несерйозно. Навпаки, протягом цілого року вони з кропіткою старанністю збирали все нові і нові підтвердження «винуватості» молодого винахідника. Будь-який факт, будь-який документ вони намагалися витлумачити так, щоб надати справі бажаний для них вихід. Навіть лист Жидковського на ім'я редактора журналу «Вісник знань», в якому він цікавився про умови отримання дозволу на установку радіостанції, також було оцінено наслідком як незаперечний факт умисної незаконності існування «приватної радіостанції».
      27 жовтня 1914 р товариш заступник прокурора Одеської судової палати підписав обвинувальний акт про селянина Високолитовської волості, Брестського повіту, села Росна, Сергія Степановича Жидковського, запідозреного в державній зраді і шпигунстві.Обвинувачувальний акт, викладений за всіма правилами судочинства, на 8 стор. розпочинається наступним детективним вступом (наведено в сучасному написанні): «В кінці лютого 1914 р завідувач Жмеринською військовою станцією іскрового телеграфу капітан КронидСтаринкевич випадково дізнався від деякого Горлецкого про те, що в місті Жмеринці Вінницького повіту, по дорозі до казарм 11-го і 12-го стрілецьких полків, є якісь щогли, за своїм виглядом дуже нагадують бездротовий телеграф». Далі досить послідовно викладається весь хід подій: як капітан Старинкевич доповів про зроблене ним «відкриття» новопризначеному місцевому приставу С.Александрову, як був спрямований для таємної перевірки «переодягнений нижній чин» і як нарешті поліція встановила, що таємничі щогли є справді не жердини шпаківень, а щогли станції бездротового телеграфу... 18 лютого 1915 р з благословення Головного управління генерального штабу в особі капітана фон Нідерміллера, над Сергієм Степановичем Жидковським почався «Шемякин суд» - на виїзній сесії Одеської судової палати при закритих дверях було заслухано справу за звинуваченням Жидковського в пристрої без дозволу з метою шпигунства радіотелеграфної станції в м.Жмеринка.
     «Дъло № 1360 С.С. Жидковского»: «Вчера въ выездной сессiи Одесской судебной палаты при закрытыхъ дверяхъ было заслушано дело надсмотрщика службы телеграфа Юго-Западныхъ железныхъ дорогъ С.С.Жидковского по обвинению его в устройств ебезъ надлежащег оразрешения съ целью шпионажа въ г. Жмеринке радiотелеграфной станцiи... С.С.Жидковский былъ въ марте 1914 года арестованъ въ г.Жмеринка за то, что въ усадьбе Ф.Житника, где проживала мать Жидковского, устроилъ станцiю беспроволочнаго телеграфа съ прiемником столь большой мощности, что могъ принимать радiотелеграммы съ Эйфелевой башни. Им же была устроена радiотелеграфная станцiя въ г.Кiеве при управлении Юго-Западных ж.д. ...».
Але цей суд не виправдав надій «творців» гучної справи. Справа в тому, що вони не зуміли зберегти в таємниці всіх своїх натягнутих і підтасованих «доказів», і справа про «підозрілу» радіостанції потрапило ще до суду на сторінки преси.
     Ліберальні газети «Русское слово» і «Київська думка» в ті дні досить прозоро натякали на недоумкуватість і упередженість слідчої влади. З'явилися злі карикатури на «зайву старанність». Навіть правий друк (газети «Новий час» і «Києвлянин») вельми обережно говорила про те, що треба як слід перевірити «можливість шпигунства». Справа Жидковського просочилася навіть в закордонні газети, які також, досить зло висміяли «паличну» політику слідчої влади.  Таким чином, на суді з граничною ясністю з'ясувалася вся неспроможність пред'явлених Жидковському звинувачень у шпигунстві. Суд перетворився на комедію, а судді - в жонглерів, що невміло орудують термінами «зовнішньої небезпеки» і «шпигунства». Як не хотілося представникам «правосуддя» розправитися знайомим способом з піонером радіоаматорського руху, вони не могли не зважати на громадську думку ліберальних кіл. Звинувачення звелося лише до порушення С. Жидковським права на дозвіл установки радіостанції (в чому обвинувачений визнавав себе винним і до суду), а по звинуваченню в шпигунстві був виправданий. Щоб уникнути занадто гучного скандалу, вироком суду обвинувачений був засуджений до місячного тюремного ув'язнення, яке він вже фактично відбув під час провадження слідства.
Повірений В.І.Карнаухов, що захищав Жидковського в суді присяжних, був упевнений, що рішення судової палати можна було б оскаржити в Сенаті з метою повної реабілітації свого підзахисного. Однак керівництво Управління залізниць Міністерства шляхів сполучення Росії, не бажаючи продовження будь-яких розглядів з цього питання, рекомендувало до Києва (в сучасному написанні): «... у разі, якщо останній звернеться за порадою до свого начальства, слід дати раду: задовольнитисявироком судової палати і не приносити скаргу в Сенат».

        Чи можливий був вільний розвиток радіоаматорства

в царській Росії?

В 1905 році для відпрацювання «Положення про радіотелеграфні станції» було створено міжвідомчу нараду з представників зацікавлених міністерств (військового, морського, внутрішніх справ, фінансів, шляхів з’єднання, торгівлі і промисловості). Розроблений нарадою проект «Правил», який складався з 15 статей, який передбачав також і встановлення приватних радіостанцій,  був внесений на затвердження в Раду міністрів. 13 грудня 1907 року Рада міністрів постановила: «Просити міністра внутрішніх справ виключити з проекту статтю про приватні радіотелеграфні станції, так як, з одного боку, видання нині таких постанов, при новизні у нас радіотелеграфування, навряд чи викликається практичної потребою, з іншого ж боку, обережність вимагала б не встановлювати загальних умов для дозволу приватних радіотелеграфних станцій до всебічного вивчення цієї нової справи і всіх кого він вплине державних, спільних і приватних інтересів».
На підставі цієї Постанови Ради міністрів міністром внутрішніх справ 20 лютого 1908 року було затверджено «Положення про радіотелеграфні станції», що складається з 6 статей і передбачала влаштування приватних радіотелеграфні станцій на суднах, а на суші - тільки вченим товариствам і навчальним закладам для проведення наукових дослідів і досліджень. Не було внесено скільки-небудь істотних змін у вітчизняне законодавство і після того, як в 1913 р. стало зрозуміло про прийом сигналів точного часу і метеорологічних телеграм з Парижа.
«Правила про установку установами та приватними особами приймальних радіотелеграфних апаратів для перевірки часу і отримання метеорологічних відомостей» (назва в сучасному написанні) як і раніше встановлювали дозвільний порядок їх установки під пильним контролем за їх роботою міністерства внутрішніх справ в особі Головного управління пошти і телеграфів (ГУПіТ).Як і раніше, установи, особи і товариства, бажаючі встановити радіоприймачі для прийому сигналів Паризької станції, повинні були подати про це клопотання в ГУПіТ з додатком технічного проекту установки, її схеми, короткого опису приладів і антени із зазначенням станції, від якої передбачається приймати сигнали.З отриманням позитивного рішення за клопотанням, дозволялося провести встановлення приймальної апаратури, після чого здійснювався її огляд і тільки після цього ГУПіТ видавало власникові дозвільне свідоцтво на право експлуатації.Крім усього цього, що отримав свідоцтво власник радіоприймача зобов'язаний був дати підписку такого змісту (в сучасному написанні): «Я, що підписався нижче, цим зобов'язуюсь зберігати в цілковитій таємниці зміст випадково прийнятих моєю установкою радіотелеграми, так само як не відкривати стороннім особам, ким і кому радіотелеграми були подані, в чому і даю цю підписку, в іншому ж випадку піддаюся відповідальності за всією суворістю законів». Під час обговорення вищенаведених «Правил» виникли певні труднощі у визначенні як переліку дій, щокараються власників приватних радіоприймачів, так і каральних заході, що застосовуються до них. Зрештою дійшли висновку, що для забезпечення збереження таємниці кореспонденції на приватних осіб слід поширити відповідальність таку ж, як на посадових осіб поштово-телеграфних установ.Відповідно до закону, заходами стягнення, що накладаються за порушення даних «Правил» були: арешт до трьох місяців або грошовий штраф в розмірі до 300 рублів, позбавлення волі на строк від одного місяця до одного року. Крім того, рішенням суду радіоапаратура могла бути конфіскована. Як видно з вищевикладеного, всі дії С.С. Жидковського були в протиріччі з існуючими в той час вимогами зі встановлення та експлуатації радіотелеграфних приладів і обмеженість розвитку радіоаматорства є скоріше наслідком правової неврегульованості цього питання, ніж відсутністю здатних і ініціативних людей, які бажають за прикладом С.С.Жидковського, займатися створенням АРС власної конструкції і їх застосуванням.
Слід зазначити, що в ті роки не тільки в царській Росії, а й у багатьох інших країнах (Австрія, Бельгія, Англія, Норвегія та ін.) існувала дозвільна система зі встановлення приватних радіостанцій. А, наприклад, в Німеччині законодавчим актом до середини 20-х років була навіть категорично заборонена. Частковим винятком було лише законодавство США.
Дії царської «феміди» (арешт, слідство і суд), очевидно, наклали свій негативний відбиток на подальшу долю Жидковського - короткохвильовика. Мабуть, це і пояснює той факт, що серед перших власників тринадцяти позивних АРС, які були видані відповідно до рішення Народного комісаріату пошти і телеграфів (НКПіТ) СРСР від 25.10.1926 року, його прізвища немає. З 1925 по 1935 р.р., вже будучи інженером, Сергій Степанович Жидковськийвніс 24 раціоналізаторськи-винахідницьких пропозицій, майже всі з яких були впроваджені і дали Управлінню Південно-Західних залізниць тисячі рублів економії.
Його ім'я було добре відомо і за кордоном. Так наприклад, в 1928 р з Марселя на ім'я Жидковського прийшов лист, в якому редакція журналу «LatelegrapfieJansfilsModerne» просила Сергія Степановича написати статтю-спогад про його радіоаматорську діяльність, але (з відомим читачеві проблем тих років) редакція журналу його статті так і не дочекалася. Подальша доля талановитої людини і піонера радіоаматорського руху на території колишнього СРСР невідома. Як і не збереглися, на жаль, архівні дані як з місць навчання і роботи С.С. Жидковського, так і в різноманітних судових органах, а також і в фондах Центрального державного історичного архіву (ЦДIА) України. У 1911 р Конгрес США почав розглядати питання про доцільність подальших експериментів на радіохвилях. Дізнавшись про це, член Гарвардського радіоклубу Альберт Хаймен послав сенатору Уелшову копію своєї наукової праці «Про доцільність проведення радіоаматорами своїх експериментів», яка була виконана в стінах Гарвардського університету.Ознайомившись з надісланою науковою працею сенатор запропонував Альберту виступити з доповіддю перед членами Конгресу і зробив все можливе, щоб такий виступ відбувся. Хоча на ньому було багато противників радіоаматорських експериментів (представники різних комерційних фірм і військового відомства, які займалися радіозв'язком) заборонних рішень прийнято не було, а через рік рішенням Конгресу від 13 серпня радіоаматорство в США було узаконено - т.зв. «RadioAct 1912».Відповідно до цього закону не було потрібно дозволу на влаштування будь-яких радіостанцій, але не перевищують дальності дії одного штату («що не порушують юрисдикцію інших штатів»). Мабуть вищенаведене і сприяло більш ранньому розвитку радіоаматорства в США. Таким чином, де юридично були узаконені, які працювали до цього рішення АРС США, що також послужило прецедентом і в інших країнах узаконити радіоаматорський рух.

                                           Висновок
Майбутнє України нерозривно пов’язане з розвитком інтелекту нації. Зможемо посприяти цьому – будемо серед розвинених країн, не зможемо – опинимося на узбіччі прогресу. А щоб вийти на траєкторію сталого суспільного розвитку, побудувати відкрите демократичне суспільство з європейським рівнем життя, сьогодні вкрай необхідно акумулювати творчі інтелектуальні сили, виявити обдаровану молодь і допомогти їй опанувати сучасні знання, аби вона могла швидко й конструктивно відповідати на вимоги часу. Але йдучи у майбутнє слід не забувати про своє славне минуле, про людей які це минуле викували, зміцнили і підготували стежки для розвитку нашого майбутнього. Йти у майбутнє незважаючи ні на що, випереджати сьогодення вчить нас дослідження життя ще одного жителя нашого славного міста, новатора Сергія Степановича Жидковського.
Його сучасники вбачали в ньому людину, яка випереджала їх у всьому і тому вони не могли допустити його процвітання. Насправді ж не було ні новітніх винаходів в області радіотелеграфії і їх демонстрації на конкурсах (виставках) за кордоном, ні листування з Марконі і його допомоги, ні закордонного походження виявлених апаратів, а тим більше шпигунства. Мала місце аматорська радіостанція (АРС), правда, з вельми хорошими для того часу технічними характеристиками, сконструйована, виготовлена і використовувана С.Жидковським виключно в аматорських цілях.
     На своїй АРС Жидковський проводив експерименти, що не виходять за межі чисто аматорських дослідів: двосторонні зв'язки з М.М.Бубновским; прийом метеобюлетень з Ейфелевої вежі (які він по дротах передавав до Києва); систематичні спостереження за впливом атмосфери на радіоприймача; прийом на довгих хвилях передач радіостанцій Києва, Одеси, Бобруйська, Берліна, Гамбурга і Парижа.
Ми віримо, що наша робота приверне увагу кожного, хто пам’ятає: без знання минулого не можна творити майбутнє. Ми – молоде покоління, яке живе сьогоденням, з надією дивиться у майбутнє, вірить, що буде воно світлим, безхмарним, без воєн і лихоліть, саме нам належить продовжити історію міста і рідного краю.

                                             Творчу роботу підготувала учениця 8-Б класу ЗОШ №1 Яна Мілевська Керівник: педагог-організатор Інна Гарматюк