(До 110-річчя відкриття та освячення залізничного вокзалу станції Жмеринка)

     1 вересня 1914 року виповниться 110 років з дня народження красеня-вокзалу станції Жмеринка. Для перевезення пасажирів залізничний вокзал відкрився 1 вересня 1904 року. З цього приводу в Санкт-Петербурзі в журналі «Зодчий» у вересні 1904 було розміщено повідомлення: «Первого сентября текущего года на станцыи Жмеринка был открит и освящен величественный вокзал в виде корабля». Але повернімося до історії створення, будівництва та експлуатації  у подальшому цієї унікальної, грандіозної споруди ХХ століття. Залізнична станція Жмеринка, яка розташовувалась на місці вирубаного дубового лісу, землях вінницького повітового предводителя дворянства  графа Д.Ф. Гейдена між селами Велика та Мала Жмеринка виникла у зв’язку з будівництвом Києво-Балтійської залізниці, яке розпочалося в 1866 році. З відкриттям руху поїздів на нових мережах залізниць у Південно-західному краї роль станції Жмеринка, як вузлового пункту, значно збільшилася.

     Стара невелика пасажирська будівля вокзалу, побудована в 1880 році, паровозне депо, електростанція тощо вже не могли забезпечити приймання зростаючого потоку пасажирів та багажу. У зв’язку з цим було прийнято рішення про збільшення кількості станційних колій та будівництва нової пасажирської будівлі (вокзалу). Автором проекту нового залізничного вокзалу був Зіновій Іванович Журавський. Він же потім і керував будівельними роботами. В 1893 році З.І. Журавським був складений проект «збільшення та перебудови старого залізничного вокзалу». Проектом передбачалось будівництво нової, великої по розмірах будівлі на місці старої, використовуючи її фундамент. Згідно з існуючими напрямками в архітектурі 90-х років ХІХ століття фасади та інтер’єри будівлі пропонувались в «неоренесансному» стилі. Розглянувши проект і схваливши його в цілому, комісія Міністерства шляхів сполучення знайшла необхідним деяк змінити заплановану структуру будівлі, в зв’язку з чим архітектором було перероблено рішення фасадів.

      В 1896 році архітектором  З. Журавським готується новий варіант проекту, який був затверджений інженерною радою 17 вересня 1897 року. У зв’язку з новими запровадженнями змінами, проект, складений в 1899 році, та кошторис були затверджені начальником Південно-Західних залізниць К. Немешаєвим. На першу стадію будівництва вокзалу в 1898-1899 роках було асигновано 322,0 тисяч карбованців. До будівництва приступили весною 1899 року, закінчення робіт «по спорудженню багатотисячного вокзалу» планувалось на червень 1903 року до 25-річчя існування залізниць. На превеликий жаль, про талановитого архітектора та будівельника, блискучого фахівця своєї справи Зіновія Івановича Журавського на сьогодення збереглося небагато матеріалів та інформації з його біографії, особливо з подальшої його долі. Відомо лише, що З. Журавський в період Громадянської війни та перевороту Російської імперії емігрував в Італію, де побудував вокзал, подібний  нашому красеню-вокзалу станції Жмеринка. Неможливо не привести один епізод із життя Журавського. Усі жмеринчани знали незвичайного лікаря-окуліста, нині покійного Михайла Мойсейовича Саволюка, який працював у залізничній лікарні. Так ось, у сімейному архіві М.М Саволюка збереглися фотографії З.І. Журавського, його батька Мойсея Саволюка, та оригінал свідоцтва, виданого особисто З. Журавським молодому повару М. Саволюку, який працював три роки поваром на будівництві вокзалу ст. Жмеринка. Надаємо проект свідоцтва: Свидетельство: Дано Моисею Саволюкову в том, что он прислуживал у меня три года поваром, свои обязаностивполне удоволетворительно, ни в чем дурном не замечен и поведения был безусловно трезвого. Архитектор: З. Журавский Підряд на будівництво вокзалу взяв на себе Тимофій Мілкін, а в липні 1900 року передоручив своєму батькові Артему Степановичу Мілкіну, який і вів в подальшому будівельні роботи. Як уже згадувалось, загальний нагляд за будівництвом проводив З.І. Журавський. В 1902 році управлінням Південно-Західних залізниць на будівництво вокзалу ст. Жмеринка були запрошені Валеріан Микитович Риков та Іван Іванович Беляєв, які тільки що закінчили Петербурзьку академію мистецтв. В.М. Рикову і І.І. Беляєву поручалась архітектурна розробка вказаного проекту. Вони з великим уподобанням і почуттям міри втілили в спорудженні вокзалу різні стилістичні пристрасті. Дякуючи їм Жмеринський вокзал став ледь чи не першою ластівкою напрямку, названого пізніше «український модерн», коли в архітектурно-декоративних формах з’єднувались  стилістичні способи класики та модерну.

      Протягом 1900-1901 років були виконані основні будівельні роботи: закінчено спорудження каркасу стін будівлі й часткове його покриття цинковою покрівлею. Покрівельне залізо уральського походження. Центральний купол був покритий цинковою чешуєю з буртами та орнаментами. До січня 1902 року, як видно з доповідної записки підрядчика А.Мілкіна в Управління залізниць, «нова пасажирська будівля в основному закінчена і покрита покрівлею». Спорудження вокзалу на рубежі двох століть співпало з часом інтенсивних художніх пошуків. В історичному плані невеликий період будівництва – біля 6 років (з 1899 по 1904 роки) в художньому відношенні був дуже продуктивним. На той час приходиться пора розвитку модерну, активно взаємодіючого з різного роду історичними направленнями, і тому в кінці 90-х років ХІХ століття фасади та інтер’єрні  будівлі вокзалу були запроектовані і виконані в «неоренесансному» або в «грекодоричному» стилі.  Протягом всього існування будівля вокзалу використовувалась за своїм прямим призначенням. У період Першої світової війни та Великої Вітчизняної війни залізничний вокзал Жмеринка – пам’ятка  архітектури ХХ століття – на щастя, суттєвих пошкоджень не зазнав. З відомих нам ремонтів вокзалу найбільш великим був капітальний ремонт в 1954 році. У результаті проведених робіт в інтер’єрах вокзалу масляною фарбою були пофарбовані не тільки стіни і стелі, але й дерев’яні різьблені панелі, в деяких приміщеннях проведена набивка настінного малюнка по трафаретах, що спотворило первісну кольорову гаму приміщень.  Дуже гостро постало питання про збереження будівлі вокзалу станції Жмеринка, тобто його реставрації як пам’ятника архітектури ХХ століття, в першій половині вісімдесятих років минулого століття. За ініціативою начальника Південно-Західної залізниці, нині покійного, Бориса Степановича Олійника в 1983 році інститутом «Укрпроектреставрація» почалась розробка проекту і кошторису на реставрації вокзалу Жмеринка.

          В 1986 році розпочалися роботи по заміні покриття вокзалу – великого купола, чотирьох середніх та чотирьох малих куполів, а також заміна покрівлі верхнього поверху.  Для цього було використано 25 тонн червоної м’якої міді Артемівського виробництва. Починаються роботи по реставрації внутрішніх приміщень вокзалу. Саме проведення цих робіт і сприяло збереженню архітектурних будівельних елементів від передчасного руйнування пасажирської будівлі. Зазначені роботи проводились майже до 1990 року, тобто до початку розпаду Радянського Союзу. А в подальшому у зв’язку з відсутністю коштів, а більш вірогідно за безвідповідальності та нехтування посадовців і чиновників, причетних до важливої справи – збереження архітектурної пам’ятки, реставраційні роботи були зупинені. Враховуючи велику історичну цінність будівлі вокзалу станції Жмеринка, Державний комітет будівництва, архітектури та державної політики України  своїм наказом №128 від 2 червня 1999 року включив Жмеринський залізничний вокзал до державного реєстру національного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури) за державним охоронним номером №224. Наведені хронологічні дані про стан проведення ремонтів свідчать, що фактично послідовно і серйозно реставрацією та збереженням цієї унікальної споруди ніхто не займався. І, як результат, з другої половини 2007 року бере початок невідворотна руйнівна катастрофа. В останні дні серпня 2007 року працівниками вокзалу було виявлено, що деякі колони, на яких трималися навіси по периметру будівлі над першою та другою платформами, «повело». Було виявлено відхилення від осі колон, що призвело до деформації інших елементів – ферм, водовідводів тощо, тобто почалося саморуйнування архітектурних елементів, що стало загрозою життю пасажирів та інших категорій громадян, яких на вокзалі за добу перебуває тисячі. У подальшому руйнація унікальної пасажирської споруди продовжувались. Протягом наступних  2-3-х років  мали місце обвали та випадання штукатурки у службово-технічних приміщеннях вокзалу, туалетних кімнатах тощо. У зв’язку  з аварійним станом закриті приміщення овального залу, ресторану тощо. З приводу збереження, спасіння, тобто реставрації унікальної споруди вокзалу – пам’ятки архітектури ХХ століття неодноразово ветерани-залізничники, жителі міста Жмеринка, громадські організації, виконавчий комітет Жмеринської міської ради зверталися до керівництва Південно- Західної залізниці, Укрзалізниці.​ Невдовзі з Києва надійшла відповідь на звернення за підписом заступника генерального директора А. Слободяна про позитивне вирішення питань що до проведення робіт по реставрації пам’ятки архітектури ХХ століття залізничного вокзалу ст. Жмеринка. Реставраційні та ремонтні роботи почалися на весні 2011 року. Найбільший обсяг роботи виконували залізничні будівельники, а саме Жмеринський будівельно-монтажний поїзд, Жмеринське та Коростенське будівельно-монтажні експлуатаційні управління, а також деякі інші структурні підрозділи. Капітальні реставраційні роботи тривали понад два роки. За цей час пам’ятка  архітектури ХХ століття вокзал ст. Жмеринка набула первинного вигляду, якою вона була в далекому 1904 році. Урочисте відкриття оновленого вокзалу після проведення реставраційних та ремонтних робіт відбулося 26 березня 2013 року і ця дата буде вписана великими літерами в його часопис. На виконання реставраційних робіт, щоб відновити головні приміщення споруди необхідні для пасажирів та працівників вокзалу було витрачено кошти Південно-Західної залізниці в розмірі 70 млн. грн.. Але деякі приміщення, зокрема приміщення колишнього ресторану, законсервовані. Для їх відновлення, а також виконання ремонту другорядних об’єктів тощо, необхідно залучати кошти інвесторів. Але це вже у перспективі. А на сьогодні, жмеринський «корабель» врятовано. Він і далі буде радувати пасажирів та жителів міста із загадковою назвою Жмеринка.

Із шаною до Вас, Володимир Григорович Мазур ,

ветеран залізничного транспорту, почесний залізничник