Для тих, хто любить Жмеринку
Жмеринка має таланти
Копіювання матеріалів лише з посиланням на щотижневик "Жмеринська газета"
Закоханих зайців та ляльки-Тільди виготовляє талановита жмеринчанка
«У таких іграшках є душа та любов, – розповідає жмеринчанка Галина Вержук, бухгалтер за спеціальністю та рукодільниця по життю, – Я не уявляю свого життя без рукоділля, особливо тоді, коли вранці добираюся на роботу електричкою, до м.Вінниці. Шиття, в’язання та вишивання захоплює мене і заспокоює, але найбільше до вподоби шити Ляльки-Тільди». Лялька-Тільда – це такий дизайнерський тренд, що має 2 напрямки: звірята і ляльки. Майстриня розповідає, що для шиття таких чарівних істот обирає матеріали лише із натуральних тканин. Іграшки здебільшого мають випуклі форми, наповнюються холофайбером або синтепоном. Існує характерна риса – у ляльок немає ротика. Носик може бути курносим, на щічках інколи ластовиння. «Лялька без ротика може передавати різний настрій, в залежності від настрою людини – може разом посумувати, а може навпаки розвеселити. У дітей це розвиває уяву та фантазію», – ділиться пані Галина. Закохані подружні пари зайців, сови-подушки, півники жмеринчанка дарує рідним та друзям, ними прикрашає інтер’єр помешкання, вони стають справжніми хранителями дому, сімейними оберегами. У колекції жінки є також незамінні на кухні органайзери з кишеньками, що можуть вміщати різні кухонні інструменти, є також вишукані вишиті сорочки та сукні, рушники. «Мама колись розповідала, що я ще в дитинстві мала бажання займатися рукоділлям, приходила з дитячого садочку, брала 2 сірника і нібито в’язала ними. Сьогодні ж можу зв’язати будь-яку річ, до того ж, це приносить мені задоволення», – мовить Галина Вержук. Жінці часто допомагає шити її донька Анна, яка також підбирає мамі нові образи для втілення. У доробку талановитої майстрині 9 ляльок та близько сотні різних м’яких звірят, а в найближчий час вона мріє пошити справжню україночку-Оксану із чорною довгою косою та червоним намистом. Кого зацікавив такий стиль шиття, може зв’язатися із рукодільницею за тел. 067-30-20-985.
Як з підручних матеріалів зробити витвір мистецтва
Сучасне мистецтво можна назвати особливо креативним, адже сьогодні для створення шедевру митці використовують найрізноманітніші підручні матеріали. Мініатюрні мотоцикли, брелоки, кулони, флешки, парові двигуни «жмеринський да Вінчі» – Олександр Мороз власноруч створює з підручних матеріалів. Старі шестерні, болти, деталі касетних відеомагнітофонів, друкарських машинок з легкої руки майстра перетворюються на справжні витвори мистецтва. Стиль, в якому працює Олександр, називається стімпанк – напрямок, що всіляко культивує механіку і технології парових машин. За п’ять років дизайнер-креативщик створив понад сотню ексклюзивних практичних виробів, не схожих один на одного. Щоразу новий дизайн і новий механізм – ще складніший для виготовлення. Таким чином, переконаний мій співрозмовник, постійно вдосконалюєшся. У пошуках необхідних елементів все частіше виникають труднощі, тому майстер виготовляє деталі з «нуля», починаючи з гвинтиків, закінчуючи корпусом. Олександр Мороз належить до тих, кого називають самородками і самоучками, адже за фахом чоловік філолог, вчитель української мови та літератури. Конструюванням захоплювався ще з дитинства, сьогодні ж невтомна жага творити переросла в улюблене хобі. Власний витвір рук і фантазії – флешку, Олександр презентував у 2013 році в мережі Інтернет на конкурсі «Стимпанк-пространство», де і здобув заслужену перемогу та подарунок – шліфувальну машинку. Взагалі ж, зізнається майстер, над одним витвором він працює від кількох годин чи днів – і навіть до року, залежно від натхнення, адже творчість не вимірюється часом.
Писанкарство – не просто частина її душі, це її життя,
її подих, її серце!
У плинності звичайних справ іноді так хочеться чудес… Є люди, які своєю творчістю вносять у наше життя ту краплю чарівництва, що розфарбовує буденність в яскраві кольори. Писанки талановитої жмеринчани Вікторії Панової – з яскравими барвами, трепетною лінією, гарною орнаментикою є тим маленьким дивом, що дарує відчуття свята… Споглядаючи їх, відчуваєш дивовижну красу оточуючого світу, гармонію фарб. Та мимоволі захоплюєшся майстринею, яка вкладає в маленьку писанку усю свою душу. З дитинства моя співрозмовниця мріяла стати художником, три роки навчалася у Вінницькому художньому професійно-технічному училищі №5, але, на жаль, не поєднала свою долю з улюбленою справою. Вікторія Панова працює у бюро технічної інвентаризації, все ж не мислить себе без творчості, досі пам’ятає першу роботу виконану у гуцульському стилі, любить природу і тамує подих, спостерігаючи, як квітне усе навесні. Майстриня годинами може розповідати про техніку розмальовування писанок, символи – значення яких добре знає. «Писанка, ніби листівка, на якій пишеш різноманітні побажання кохання, здоров’я, добра. Зокрема, яскраві писанки дарували дітям, а дівчата дарували їх хлопцям.
Писанки з вкрапленнями коричневого кольору призначалися старшим людям, а зовсім темні, чорно-білі – несуть на могилки (поминальні на проводи)», – ділиться співрозмовниця. На питання, що буде зображено на Великодніх писанках цього року, Вікторія не замислюючись відповіла: «Берегиня для України».
Неодноразово дівчина брала участь в обласному фестивалі «Великодня писанка», проводила-майстер-класи, а незабаром, в міському історичному музеї відбудеться особиста виставка робіт Вікторії Панової. Талановита жмеринчанка презентує різні напрямки своєї творчості – писанки, петриківський розпис, живопис і власне фото. Ця дивовижна дівчина живе тим, що творить. Писанкарство – не просто частина її душі, це її життя, її подих, її серце.
Юрій Лимар – за фахом військовий, а у душі – лірик
Жмеринчанин малює деревом по дереву
Лимар Юрій Володимирович – автор робіт, які вражають технікою виконання. У вигляді мозаїки на дерев’яній площині талановитий жмеринчанин «малює» жіночі та дитячі образи, хижих тварин та міські пейзажі. Секретами створення чудових картин автор поділився із читачами газети. Народився мій співрозмовник у місті Суми, ще у школі почав захоплюватися малюванням та кресленням, але, на жаль, свою долю не пов’язав з улюбленою справою. Юрій Володимирович став військовим, за роки служби об’їздив півкраїни – від Бухари до Мурманська, від Мукачевого до Чети. Перебуваючи на службі у Тбілісі, відвідував студію військових художників, де почерпнув для себе багато нового. Там і відбулася його перша виставка робіт. З часом майстер вдосконалювався, впродовж свого творчого життя працював у різних жанрах. І в кожному залишив свій особливий слід. Але з винятковою пристрастю Юрій Володимирович працює у техніці інтарсії. Це – «малювання» деревом по дереву. «Фарбами» служить шпон – тонкі зрізи з різнокольорових порід. Його шедеври виглядають неначе намальовані фарбами – так точно, тонко, філігранно підібрана текстура. Ось, наприклад, картина дівчинки, яка у руках майстра, створювалась півтора місяця. Найважче, за словами автора, було працювати з поглядом. Загалом у творчому доробку автора більше 100 робіт, на яких зображені храми, природа, архітектурні споруди. Наразі Юрій Лимар завершує роботу із зображенням лева та левиці. Жмеринський митець серцем відчуває природній малюнок волокон дерева, тайну, яка криється у ньому. У майстерних руках воно оживає і розповідає про певні події. З моїм співрозмовником можна говорити годинами. Як виявилось, Юрій Володимирович ще й пише вірші на різну тематику. Найбільше переважають гумористичні твори та привітання з нагоди Дня народження. Пишаємося талановитим земляком, незвичайною особистістю, обдарованим митцем та письменником.
Людмила ОСАДЧА
Ангел Миру від майстрині Ірини Козловської
Мистецтво ніколи не звертається до натовпу,
до маси, воно говорить окремій людині,
у глибоких і потаємних схованках її душі.
Максиміліан Волошин
Мистецтво... Воно заворожує нас силою краси: краси побачених образів, краси почуттів, краси звуків. І якщо зачарує, то уже навіки. Світ мистецтва захопив і героїню моєї розповіді, Ірину Козловську. Обдарованих людей постійно відкриваєш по-новому і щоразу дивуєшся, як можна перевершувати самих себе? Талановита жмеринчанка Ірина цьому яскравий приклад. Вона пише вірші, вишиває, співає, а нещодавно відкрила для себе прекрасний світ витинанки. Її роботи виконані на основі традиційних мотивів, серед яких провідне місце займають квіти, птахи, природа. Матеріали і засоби для своїх виробів майстриня використовує прості – ніж канцелярський і папір будь-якого виду та кольору. А розпочиналося усе у 2013 році на курсах польської мови дівчину запросили на майстер-клас по витинанню, саме там вона зрозуміла, що терпіння, уява, дивовижна енергетика та вправні руки здатні творити шедеври. Свою першу роботу – метелика, виготовила матері на День народження, потім почала вдосконалювали свою майстерність.
Талановита землячка неодноразово проводила виставку робіт і майстер-класи у Центральній районній бібліотеці та Вінниці. Ірина Козловська каже, що нічого немає досконалого, і ніколи не оминає нагоди збагатити свій досвід, дізнатись про щось нове та оригінальне. Гарні спогади і враження подарувало перше міжнародне свято української витинанки у Могилеві-Подільському, яке проходило протягом 18-21 вересня. У мистецькому форумі витинкарів взяло участь 50 майстрів з України, Росії, Білорусі, Молдови та Литви. Окрім виставок робіт, програма свята передбачала творчі майстерні, майстер-класи для початківців та святковий концерт, а ще усі учасники взяли участь у проекті з виготовлення спільної витинанки «Ангел миру».
На завершення хотілося б побажати усім миру, а талановитій жмеринчанці Ірині Козловській не зупинятися на досягнутому, ніколи не втомлюватися пізнавати та відкривати для себе і навколишніх щось нове.
Мінітюрні копії вітрильників створює жмеринчанин Володимир Сарафанов
Громадянин Америки за паспортом і українець душею
Волтер Орр Скотт вже третій рік живе у Жмеринці. В Україну 70-річний американець, житель штату Техас приїжджав ще під час Помаранчевої революції у 2004 році. Каже, що щасливий був бачити людей, які стояли однією великою сім’єю заради кращого майбутнього, не було танків, не було пострілів, кровопролиття. Ця подія запам’яталася йому на все життя. Увага письменника до України виявляється в його дослідницькій діяльності. Волтер мріє видати книгу про нашу державу, яка охопить події як 200 річної давнини так і теперішніх часів.
Заокеанський гість цитує Шевченка
Волтер Скотт безсумнівно, – людина-естет, вихований на кращих світових літературних традиціях: він із легкістю цитує в розмові Тараса Шевченка, захоплюється творчістю Лесі Українки, Івана Франка, а також головним героєм романів Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» – Остапом Бендером. Опановує мову та літературу, вивчає історію та культуру України. Заокеанський гість творчістю займається не так давно, про те у письменника є чимало віршів про українське телебачення, правосуддя, найперше, що вразило Волтера в Україні та Жмеринці – це стан доріг, тому автор присвятив даній тематиці багато «теплих слів».
Сподобалися привітні люди
– Якщо порівнювати з Києвом, в якому я трішки жив, Жмеринка мені подобається більше. Маленьке, тихе містечко з привітними, дружелюбними людьми. Звичайно, у нас є чималі відмінності в мові та культурі. Українці щодня важко працюють, щоб виживати, а американці – вміють отримувати від життя задоволення, – розповідає Волтер. – Звісно, хтось скаже – він американець і нас не розуміє, в нього все є. Але це не так. Усі ми люди, усі маємо серце і дихаємо одним повітрям.
Подобаються українські стави
Якщо порівнювати американців з українцями, то останні краще готують. Можу сказати, що більшість українців, яких я знаю, вміють вправлятись на кухні. Що стосується страв, то мені подобаються вареники та український борщ. Шкода, що важко знайти гарну телятину на біфштекс, в Техасі вирощують багато великої рогатої худоби, тому такого дефіциту немає. Як бачимо, шлях до слави, Волтера Орр Скотта в Україні тільки-но розпочинається. Можливо, нове покоління літературознавців і перекладачів нарешті зверне пильнішу увагу на творчість письменника. Американець, що пише про Україну, її трагічну історію і своєрідну ментальність, який вніс у загальну панораму сучасної літератури цілий пласт нового для неї історико-культурного українського простору. Пропонуємо вашій увазі поезію автора у перекладі Альони Лівандовської
Вставай, Україно!
Ранок світає пишнотами,
Прогріваючи чорну родючу землю,
Річка, тепер спокійно, ніжно,
Тече вздовж берегів, чекаючи.
Курган, що височить над Каневом,
Тримаючи, ні, обіймаючи свого сина,
Його заповіт виконано.
І все здається тихим та спокійним
Бо ж птахи літають й щебечуть.
Легкий вітерець пестить лука
І золоті уквітчані поля.
Спокійно колишучи. Все здається таким мирним.
Однак, глибоко у твоїй душі, Україно,
Усе тремтить. Звук тиші змушує
Важке каміння упасти, І вже чується тихий шепіт,
Хоча це стогнучі та підсилюючі фанфари,
Це заклик, голос з давнини Промовляє до своєї землі.
«Не дай спати ходячому, Серцем замирати
І гнилою колодою По світу валятись.»
Чи чуєш ти його голос, о, земле, що він любив?
Почуй його заклик ще раз! Мученик Олекса добре його чув,
Його кров’ю, земля омивалась. Зникли залізні копита.
Хоробрі сини дали нам надію. Сталеві тварини тепер їздять по землі
Зі сходу та заходу. Усі вони тепер зникли. А сором все ж находить на нас.
З середини, злодій краде душу.
Наша земля, о, наша земля знову ридає.
Але тремтяча земля, та що в кургані,
Його голос знову говорить.
Почуй, що душа прикинулась, Україно.
Скинь кайдани, він кричить! Досить!
«А ще гірше – спати, спати, І спати на волі»
Досить! Байдужість, тікай від нас!
Високо над Дніпром, Почуй демонстративний заклик.
Тремтить могила аби сколихнути наші душі.
Прокиньтесь, не будьте байдужими. Встань знову, Україно! Встань знову, Встань!
Людмила ОСАДЧА, "Жмеринська газета" від 14.03.2014р.
Незвичайне плетіння із газет жмеринчанки
Любові Петручень
«Талановита людина – талановита у в усьому», з цим твердженням ми погоджуємося кожного разу, коли відкриваємо для себе черговий талант певної людини. Хто б міг подумати, що якщо старі газети, журнали чи списані зошити скрутити в трубочки, то можна сплести чимало корисних речей. Виявляється, можна, що і доводить талановита мешканка нашого міста, інженер з охорони праці Жмеринського ВПУ Любов Петручень. Жінка нещодавно відкрила для себе світ мистецтва, тому своїми досягненнями вирішила поділитися із нашими читачами, аби, можливо, й когось надихнути на творчість. «Плетіння з газетних трубочок – творчий процес, – ділиться майстриня. –Вироби, майже не відрізняються від звичайної плетінки з лози. Це можуть бути красиві корзинки, вази, шкатулки, різні підставки і ще безліч цікавих і несподіваних речей. Щоб виріб мав завершений вигляд, його можна проклеїти для міцності, а потім пофарбувати чи просто полакувати – усе залежить від ідеї. Деякі роботи не потребують фарбування, бо фактура паперу сама собою дуже цікава й утворює гарний малюнок».
Окрім, виробів з газет жінка в’яже та малює неперевершені картини у техніці батік (ручний розпис тканин – вільний розпис). Хто бачив її полотна, на більшості яких зображено квіти і домашні тварини, зміг оцінити красу витончених барв. Майстриня має багатий внутрішній світ, гарний смак та Божий дар. Відчуття кольору, охайність та акуратність, які притаманні Любов Борисівні, допомагають перетворити кожну її роботу на справжній витвір мистецтва. Неодноразово талановита жмеринчанка брала участь в обласних та районних виставках. Любов Петручень ніколи не зупиняється на досягнутому й закликає усіх мешканців міста, не дивлячись на вік, займатися улюбленою справою, відкривати для себе щось нове і завжди прагнути більшого.
Cекрети новорічних прикрас від талановитих майстрів Центру позашкільної роботи
У період новорічних і різдвяних свят виникає все більше приємних турбот, особливо це стосується оформлення святкового інтер’єру. Для викладачів Жмеринського Центру позашкільної роботи і їх учнів стало традиційним виготовлення новорічних прикрас власноруч. У їхніх руках ґудзики, стрічки, шматки тканини і в’язальні нитки, гілочки і намистинки здатні перетворитися на дуже гарні вироби. Креативними ідеями і секретами створення саморобних аксесуарів майстри з задоволенням діляться з жмеринчанами. «Виготовлення новорічних іграшок і прикрас – це дуже цікавий процес, який не лише розкриває творчі здібності, але й дарує можливість приємно провести час з дітьми», – розповідає Інна Подзігун, керівник гуртка виготовлення сувенірів. Пані Інна разом зі своїми учнями у період зимових свят створює плоскі і об’ємні прикраси з шишок, жолудів, паличок кориці, декоративних ягідок, кавових зерен і паперу.
Світлана Павлик, керівник гуртка «Народна творчість», вже багато років разом з учнями розписує новорічні прикраси (тарілки, дощечки, дерев’яні і глиняні горщечки, горнятка і пляшки) в стилі петриківського орнаментального розпису, учні виготовляють ароматні кавові іграшки з натуральної тканини: льону або бавовни і покривають їх спеціальним розчином кави, кориці і ванілі, щоб якомога довше зберегти приємний аромат, а також плетуть вишукані скриньки і кошики, які можуть стати гарним новорічним подарунком для рідних і близьких. Вироби розписані в стилі петриківського розпису особливо привертають увагу. Цей розпис можна з впевненістю назвати національним брендом української культури і мистецтва. Пані Світлана впевнена, що оригінальні українські прикраси з зображенням квітів і птахів не тільки оберігатимуть ваш дім, але й стануть яскравим елементом новорічного декору.
Оксана Паславська, керівник гуртків «Умілі руки» і «Іграшка» разом зі своїми вихованцями у період новорічних свят виготовляють святкові композиції з бісеру, мішковини, бадьяну, гілок дерева, намистинок, паперу і фетру. Особливо дивують яскраві і неймовірно гарні фігурки з фетру різноманітних кольорів. Сюжети для виробів використовуються найрізноманітніші — ялинки, звірятка, сніговики. Символом прийдешнього 2016 року є Мавпа. Тому цьогоріч талановиті вихованці ЦПР з неабияким бажанням виготовляють символічні сувеніри власноруч. Сек- ретами створення сувеніра-мавпи з фетру пані Оксана ділиться з жмеринчанами: «Спочатку робиться викрійка виробу, акуратно вирізається і перенаситься на фетр. Пошиття починається з голови. Зшиваючи всі деталі іграшки, в кінці треба залишити трохи місця для набивання виробу холлофайбором, щоб він мав привабливий вигляд. Далі зшивається тулуб, поступово прикріплюються ніжки і ручки. От і все». Символічна прикраса стане надзвичайно приємним подарунком, а також зможе прикрасити новорічну ялинку. Жмеринські майстрині ЦПР впевнені, що коли ми робимо прикраси своїми руками, ми висловлюємо любов до наших рідних і близьких, піднімаємо настрій один одному, згуртовуємо родину. Візьміть за звичку виготовляти новорічні іграшки і аксесуари власноруч. Це дійсно не вимагає особливих витрат і якихось професійних навичок, головне – ваше бажання. Нехай Вам щастить у Новому році!
Катерина КОСТЕЦЬКА
Фото Костянтина ЯСТРЕБОВА
"Майстерня чудес" Руслани Савчук
Про таких людей, як Руслаан Савчук говорять: «майстер на всі руки». Погодьтеся, у кожного з нас є, як мінімум, один знайомий (знайома), який задіяв себе практично у всіх сферах діяльності. Він працює, ліпить, пише вірші, співає, та ще й вдома усе встигає зробити. Такі люди просто вражають і не перестають дивувати. Приємно здивувала мене дівчина про яку далі піде мова. Не дивлячись на свій юний вік, талановитій жмеринчанці Руслані Савчук вдалося перетворити звичайне хобі в успішний проект під назвою – «Майстерня чудес». Сьогодні, економіст-податківець за фахом, творить дива у власній крамничці, відомій багатьом мешканцям міста.
Зовсім за короткий час Руслана урізноманітнила асортимент власних виробів: до букетів із цукерок додалися композиції з памперсів, м’яких іграшок, кавові та грошові дерева, весільні аксесуари та багато іншого. Тонкощів ремесла дівчина навчилася самотужки, проглядаючи майстер-класи в Інтернеті. Спочатку було важко, але з часом вироби ставали все кращими, оригінальнішими, довершенішими та цікавішими. «Моя робота – це хобі, улюблена справа. Нині дуже збільшився попит на вироби ручної роботи. Щоб займатися їх виготовленням, не потрібно володіти особливим талантом або вміннями.
Сувеніри своїми руками можна робити з будь-яких підручних матеріалів чи замовляти необхідні дрібнички через Інтернет», – ділиться майстриня. Час на створення визначається конкретною композицією: на великі за розміром роботи йде кілька днів, а на невеличкі – кілька годин. «Букет із цукерок – це універсальний подарунок, – каже Руслана. – Навіть якщо людина з’їсть усі цукерки зі свого подарунку, то він усе одно залишиться красивим і ще довго буде милувати око». Так, саме із подарунку коханого Анатолія – корзинки із цукерками, розпочалося захоплення майстрині, адже тоді дівчина відзначила практичний і гарний подарунок. Тож обов’язково завітайте до чарівної атмосфери творчості, що панують у «Майстерні чудес». Саме тут ви знайдете подарунки та сувеніри на будь-який смак і гаманець. Здивуйте своїх рідних і близьких оригінальністю та гарним смаком.
Від портрету Єсеніна – до шедеврів філософського значення
«Художник має бути вільним, відкритим до найнесподіваніших щогодинних, щохвилинних припливів і реагувати на них. Реагувати, звичайно ж, розумно, а не безалаберно, розливаючи тонни фарби направо й наліво. Має бути певна відповідність того, що ти створюєш, своїй світоглядній позиції, але не варто бути зашореним рабом якоїсь концепції довгий час», – переконаний відомий жмеринський живописецьПетро Куцак.
– Петре Івановичу, хто такий художник, на Вашу думку?
– Художник – це особлива людина, яка має своє бачення світу. Художники є звичайні, а є оригінальні. Звичайний художник малює те, що могли б купити, тобто малює для задоволення не своїх творчих потреб, а заради заробітку. Свої ж картини я не продаю, адже в кожній з них є часточка моєї душі, а от подарувати близьким людям можу. Хоча інколи й оригінальний художник змушений перетворюватися на звичайного, адже є відомий вислів: «Творчість це дар, нагорода, але і жити на щось потрібно».
– Що потрібно для того, щоб стати хорошим художником?
– Для цього мало закінчити художню школу, училище, інститут. Художник працює і вчиться все життя. До цих пір я купую літературу, вивчаю нові технології малюнку і живопису.
– Коли Ви відкрили у собі здібності до малювання?
– У класі сьомому мені подарували збірку Єсеніна на якій графічно був зображений його портрет, який я перемалював. І саме цей портрет став першим важливим кроком до світу живопису.
– Раніше у Вашій сім’ї були художники? Звідки цей талант?
– Талант є у всіх, та не кожен його розвиває. Мій батько був вільним художником. Саме він допомагав удосконалювати моє вміння. Після того, як побачив перемальований портрет, купив мені холст і кісточки та навіть сам підбирав картини з яких я робив копії. В мене дома є картина, Тарас Бульба на коні, якого доганяють ляхи, якій я дивуюсь до цих пір, адже не уявляю, як тоді в 15 років, я це зобразив, ще ніде не вчившись.
– Що ви любите малювати найбільше? У якому жанрі?
– Розпочинав я із зображення портретів. Малював однокласників, вчителів. Згодом перейшов на пейзажі та натюрморти, які дуже подобаються моїй дружині. Останнім часом мою колекцію поповнюють лише смислові картини, які не кожен зрозуміє, адже це власні фантазії та бачення світу.
– Чи є улюблена робота?
– Людина постійно набирається досвіду, тож кожна остання робота є певним підсумком. Мені важлива думка друзів, тому фотографії картин є на сайті в однокласниках, відгуки та коментарі яких дають стимул та наснагу працювати далі.
– Звідки черпаєте натхнення?
– Коли любиш якусь справу і займаєшся нею, натхнення ніколи не покидає тебе. Ось і зі мою воно постійно.
– Чи ще хтось з родини став художником?
– У сім’ї малювала лише молодша дочка Аліна, та з часом її більше зацікавила фотографія. Але у мене є ще дві маленькі внучки, які, можливо, продовжать дідову справу. Дивишся на картини Павла Івановича і серце сповнюється гордістю за рідне місто, за талановитих жмеринчан! Слався і процвітай надалі своїми творчими людьми, рідна Жмеринко!
Анастасія ГАВРИЛЮК, "Жмеринська газета" від 21.06.2013р.
Рубрика "Славиться місто своїми талантами".
До 110-річчя Жмеринки
Фото П.Куцака
Унікальна виставка Руслана Кушніра
У Жмеринському історичному музеї 12 червня відкрилась персональна виставка «Вишивка по дереві» майстра художнього різьблення Руслана Кушніра. Жмеринчанин представив понад три десятки робіт, які створені в новій авторській техніці різьблення по дереву з розписом, де використовуються монохромні українські орнаменти і малюнки. Ідея створення оригінальних картин виникла в автора після того, як він зацікавився мотивами української вишивки хрестиком. У своїх художніх витворах мистецтва Руслан Кушнір використовує техніку так званого прихованого різьблення, де орнамент, ледь висвітлюючись крізь відблиски лакованої поверхні проступає на картину. Серед робіт, що експонуються на виставці, портрети видатних українських поетів і письменників Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, художника-сюрреаліста Сальвадора Далі, засновника популярної в усьому світі компанії «Apple» Стіва Джобса, яскравого діяча науки Миколи Амосова. Важливе місце серед робіт земляка займають портрети героїв Небесної Сотні – наших земляків Валерія Брезденюка і Валерія Полянського, над якими пан Руслан творив з особливою теплотою і майстерністю. У своїх роботах митець відображає історичних постатей, які віддали свою працю, любов і життя рідній землі, культурі і мистецтву. Картини автора неодноразово презентувались на виставках в Жмеринці, Вінниці, Одесі. Руслан Кушнір брав участь у різноманітних міських та обласних масових заходах, фестивалях «Повір у себе», «Шевченківські дні». Під час відкриття унікальної виставки митець провів майстер-клас по різьбленню і розпису картин для наймолодших гостей заходу. Руслан Кушнір поділився з журналістами «Жмеринської газети», що зараз він працює над портретом української мужньої і сильної духом жінки Надії Савченко, а в найближ- чий час хоче створити портрет своїх батьків в чорно-білому кольорі. Митець не буде зупинятися на досягнутому, і продовжуватиме займатися улюбленим ремеслом. Персональна виставка жмеринчанина Руслана Кушніра триватиме протягом місяця, усі бажаючі побачити унікальне мистецтво на власні очі можуть відвідати міський історичний музей.
Катерина КОСТЕЦЬКА
Фото Костянтина ЯСТРЕБОВА
Більше фото – у соціальних мережах Інтернет на сторінках «Жмеринської газети» від 19 червня 2015 року
Кожна робота – це справжній витвір мистецтва,
від якого віє спокоєм та милосердям
Кожна людина має дар Божий. І чим швидше вона розкриє в собі цей дар та відчує потребу у його вираженні, тим раніше вона зможе наповнити своє життя улюбленою справою, розвинути свої майстерність і талант, прикрасити світ своєю творчістю й неповторністю. Героїня моєї розповіді молода, талановита жмеринчанка Анна Баланюк почала вишивати бісером коли перебувала у декретній відпустці, адже на той час мала вільний час для рукоділля. Першу свою роботу, іменну ікону, вигаптувала улюбленому синочку Нікіті. За словами Анни, коли вона працює, то забуває про все на світі, і в цей час її не цікавлять сторонні речі. «Це ніби Бог дає мені натхнення, керує діями і думками, допомагає, коли я втомлююсь чи втрачаю ідею», – зазначає майстриня. Вона не любить ординарності, а тому кожна робота – це справжній витвір мистецтва, від якого віє спокоєм та милосердям. А завдяки бісеру, його здатності дивовижно передавати світло та кольори, створюється ефект святості, чистоти й духовності. «Здебільшого вишиваю, коли малюк спить або пізніми вечорами, – розповідає Анна. – Використовую звичайні нитки й голки, а бісер вибираю обов’язково хорошої якості, тому купую чеського виробництва, що значно багатший за відтінками, часто матеріал замовляю через Інтернет. Вишивання бісером – захоплення затратне, тому я вдячна чоловіку та рідним за всебічну підтримку». Свої картини вона зазвичай презентує рідним та друзям. Це у її творчості – особливий момент, який наповнює серце радістю від того, що подарунок припав до душі. У її доробку найпопулярніші ікони – Св. Бл. Князь Олександ Невський, Св. Мучениця Софія, Св. Княгиня Ольга, Св. Миколай Чудотворец, Св. Мучениця Єлисавета, Св. Мучениця Лідія, Св. Мученик Максим, Св. Мучениця Надія. Окрім ікон жмеринчанка створює і інші витвори – патріотичні обкладинки для паспорта, пейзажі, квіти та багато ін. Дивлячись на цю рукотворну красу, створену золотими руками жінки, дивуєшся, де береться стільки енергії і терпіння, адже ця робота вимагає багато часу та кропіткої праці. Тож хочеться побажати майстрині і надалі творити дива, які нікого не залишають байдужими!
Мистецтво декупаж від жмеринчанки
Ольги Семенець
Торти – як витвір мистецтва від жмеринчанки Анни Буйніченко
Жмеринчанка Анна Єгорова (Буйніченко) виліплює неймовірні квіти, чарівних фей, популярних героїв із мультфільмів, тваринок і навіть витончені туфельки Попелюшки їй під силу. Усім цим вона прикрашає апетитні тортики. Оздоблення солодке і його можна їсти. Торти у вигляді шкатулки, бочки з ікрою, мішка із золотими монетками, серця, капелюха, машини чи ляльки Барбі виготовляє щира і доброзичлива Анна. На красиво оформленій випічці можуть вмоститися ведмедики, Губка Боб, Русалонька, і навіть немовлятка із хрестиком в руках (тортик на Хрестини). А є торти у вигляді косметички, футбольного м’яча, танка, елегантної туфельки чи діадеми на подушечках. «Навчитися цьому мистецтву реально», – розповідає жмеринчанка і погоджується поділитися з читачами «Жмеринської газети» секретами шедевральних тортиків.
– Коли ти спекла свій перший тортик?
– Перший торт видався не дуже. (ред. сміється) Спекла я його своєму улюбленому свекру на День народження. Як працювати з мастікою (декоративний їстівний матеріал для прикрашання кондитерських виробів) ще не знала і спеціальних інструментів в мене теж не було. Але я дуже старалася і щось все-таки вийшло. Коли рідні побачили торт, далеко не ідеальні троянди із мастіки, почали мене вихваляти, їм дуже сподобався новий смак. Я пишалася собою, проте зараз розумію, що був перший «блин комом». Вдруге я себе спробувала у цій справі, виготовляючи торт у вигляді ляльки для своєї донечки.
– Як давно ти займаєшся цією приємною справою?
– Лише рік. Мій перший торт був випечений 25 березня минулого року, а минулої суботи я спекла свій ювілейний 80-й торт – подарунок для подруги моєї свекрухи.
– Поділись своїм улюбленим рецептом.
– Ділюсь рецептом смачного тортика: трішки посмішок, жменька радості, частинка душі, індивідуальний підхід і все це прикрашаємо любов’ю!
– Хто надихає тебе творити таку красу?
– Мене окриляє віра моїх рідних і радісні очі тих, хто бачить замовлення, мій торт. Перш ніж приступати до випікання, я дізнаюся все про клієнта, для кого я буду робити торт: улюблені захоплення, кольори, мультфільми і навіть фрази. Кожному хочу зробити щось таке, що буде для нього особливим і викликатиме у душі приємні почуття. Стараюсь не повторюватися, хоча інколи часто замовляють подібні торти, наприклад, був час, коли діти дуже захоплювалися персонажем Губка Боб, тому мусила випікати його тричі. (ред. посміхається) Завжди випікаю торти у хорошому настрої, якщо щось тривожить на серці – то краще за роботу не братися. Тісто, воно ж живе, і сильно відчуває і передає емоції людини. Тому завжди стараюся передати радість і частинку своєї душі.
– А якщо невідомо нічого про клієнта, якому замовляють торт?
– Тоді йду за принципом «приборов»: якщо для жінки замовляють – то роблю, як для найдорожчої жінки – мами, якщо для чоловіка, то як для найдорожчого – свого чоловіка. До цих пір спрацьовувало. Усі клієнти були задоволені. Але найголовніше – починала пекти торти для своєї сім’ї, потім для друзів і знайомих, а там уже й друзі друзів почали просити зробити для них. Інколи телефонують з іншого кінця міста і роблять замовлення. Втішно, що люди часто телефонують після свята і діляться своїми емоціями, розповідають про смак, своє захоплення. Тоді я ще більше надихаюся і хочу зробити щось ще краще. Бувають випадки, коли клієнти стають друзями. І це дуже приємно.
– Які продукти для тортів у тебе в пріоритеті?
– Я використовую виключно якісні інгредієнти: домашні яйця і молочні продукти, тому знаю, що мої торти безпечні навіть для маленьких діток. Завжди вдосконалюю свої вміння, передивляючись майстер-класи в Інтернеті, спілкуючись із іншими кондитерами. Я вдячна Олесі Поповій (Мірошніченко), яка допомагає порадами у моєму солодкому хобі. На питання, якої форми мав би бути торт, щоб міг здивувати саму Анну, співрозмовниця задумалась, а ми запропонували виготовити торт у вигляді нашої газети: «Запросто!» – почули на те у відповідь. Звісно, щоб зробити такий шедевр, одного бажання буде замало, потрібні ще творчі здібності та фантазія, чого у нашої героїні справді вистачає. Анна люб’язно погодилася поділитися з читачами одним із своїх рецептів.
Вікторія ЗЕЛЕНСЬКА, "Жмеринська газета" від 27.06.2014р.
Творчість молодої художниці Наталії Вусик
Увиставковій залі Жмеринського міського історичного музею вкотре відбувається відкриття персональної виставки робіт молодої художниці-жмеринчанки, студентки ІV курсу Львівської національної академії мистецтв Наталії Вусик. Дівчина бере участь у конкурсах, творчих подорожах, пленерах. Так, подорож до Європи залишила незабутні враження та неабиякий творчий доробок. Найбільше вражень залишив Париж. Ностальгія за Норвегією влилась в низку творів, а заняття в Польщі додали майстерності. У 2013 році брала участь у конкурсі «Міс Академія» та здобула номінацію «Міс Чарівність». Захоплюється велосипедним та кінним спортом. По закінченню академії планує продовжити навчання та удосконалювати майстерність. Попередня виставка Наталії пройшла у Львові, а наступна планується у Вінницькому обласному художньому музеї. Презентація пройшла у теплій родинній атмосфері.
Серед присутніх були рідні, друзі, викладачі школи, де навчалась Наталія, учні художнього відділу Дитячої музичної школи. Наставник юної художниці, Жанна Добровольська, розповіла присутнім про творчий доробок своєї вихованки.
В експозиції виставки нині представлені роботи з різних тематик та технік. У галереї розміщенні портрети, натюрморти, пейзажі – українські та закордонні краєвиди. Крім широкого тематичного розмаїття, роботи різняться як технікою виконання, так і стилем.
Серед робіт Наталії – копія полотна польського живописця, одного з провідних представників романтизму ХІХ сторіччя Артура Гротгера. В експозиції представлений цикл творів «Скіфські вали», «Ностальгія за Норвегією», «Сонячні цикли», «Вінницька симфонія», «Пахощі літа», «Польовий мотив», «Маки», «Лісова гармонія».
Основна ідея виставки в історичному музеї – гідно представити творчість молодого покоління митців України, а також підтримати в художніх пошуках землячку, яка хоче присвятити себе мистецтву. Виставка триватиме до 1 липня, тому є сподівання, що її пе реглянуть усі охочі городяни, котрі цікавляться живописом та прагнуть долучитися до прекрасного.
"Жмеринська газета" від 23.05.2014р.
Нові роботи та виставку можна побачити за посиланням – http://goo.gl/rGMjN1
Картини Володимира Солодкого заворожують своєю красою і яскравістю
«Хочеш, щоб життя було гарним у майбутньому, починай робити його гарним сьогодні», – таким є девіз талановитого художника Володимира Солодкого. Цьогоріч, 4-го квітня, у приміщенні місцевого музею м. Жмеринки відбулося відкриття першої персональної виставки художника Володимира Солодкого.Нам вдалося поспілкуватися із митцем, дізнатися трохи про його життя та творчість.
– Скажіть, будь ласка, Ви десь навчалися писати картини чи самостійно опановували цю справу?
– Почав малювати з власної ініціативи ще у 2009 році. На художника я не навчався, а закінчив Черкаський педагогічний університет імені Богдана Хмельницького. Працюю вчителем фізичного виховання у ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Проте малювати полюбляв іще з раннього дитинства. У дитячому садочку розмальовував вікна до Нового року. Пам’ятаю, що дівчатка хотіли мені допомогти й мили пензлики в акваріумі. Кумедно це згадувати. У школі також постійно малював, навіть на уроках. Одного разу в зошиті з історії зобразив портрет учителя – Антонюка Олега Михайловича. Викладач не сварився, навпаки, ще й сьогодні згадує той випадок з посмішкою.
– А що надихає Вас на створення картин?
– Надихає мене моя кохана дружина Наталія. Вона моя муза, берегиня домашнього затишку, моя порадниця. Часто показує мені картини, фотографії, що я міг би чи хотів зобразити. Також намалював натюрморт з її улюбленими квітами – соняшниками, щоб могла милуватися ними у будь-яку пору року.
– До речі, про пори року. Чи є у вас улюблена пора, або та, яку найчастіше зображуєте на полотнах?
– Ні, немає. Для мене кожна пора прекрасна по-своєму, кожна породжує нову картину. Літом пишу про літо, весною про весну і т. д. Природа надихає, та й хочеться, щоб удома зберігалися найкращі моменти року. Природа дуже багатогранна. От, наприклад, написав 4 картини зими, та всі вони різні. Різні кольори, пейзажі, техніка і навіть настрій з яким створені та який викликають, коли їх споглядаєш.
– Розкажіть, будь ласка, яку техніку Ви використовуєте для написання картин.
– Я люблю експериментувати, поєднувати техніки, намагаюся знайти чи створити свою. Спочатку малював маслом та захоплювався графікою. Писав картини і за допомогою мастихіна, щоб створити випукле, об’ємне зображення. Також використовую пастель, як от у картині «Ластівчине гніздо». До речі, тут є цікавий момент: якщо дивитися на сонце, то воно наче сяє. Такий ефект досягається наступним методом: круг, що має бути сонцем, заклеюється лейкопластирем, а потім обмальовується колами різних кольорів. Потім лейкопластир забирається і сонце виходить всередині. А в картині «Буревісник» використав аерографи, щоб зобразити, як промені пробиваються крізь хмари.
– А що Ви любите зображувати на полотнах найбільше?
– Звісно, пейзажі люблю писати. За допомогою їх можу, так сказати, «переміститися» у будь-який куточок світу. Обожнюю малювати свою дружину та донечку. Також пишу натюрморти, на яких часто зображую хліб, квіти, фрукти. Найбільше подобається мені стиль реалізму. Роблю репродукції тих картин, до яких у мене лежить душа. Як от, наприклад, «Свята вечеря» СімонаВуе. Мені вона сподобалася тим, що є цікавою та рухливою. Всі герої полотна, навіть тварини, перебувають у динаміці. Ще мене захоплює постать Богдана Ступки: його талант, творчість, уміння перевтілюватися. Та й він завжди нагадував мого батька. Тому я вирішив написати його портрет.
– Чи можете Ви сказати, що складніше: власне малювати картини чи робити їх репродукції?
– Достеменно порівняти я не можу, тут є багато різних факторів. Проте можу сказати, що коли копіюєш, то потрібно зробити проекцію, розрахувати правильно пропорції, щоб не було пустого місця на полотні. Коли ж пишеш власний твір, там можна більше «пофантазувати», по-різному розмістити елементи, змінити ракурс.
– З якими труднощами Ви спіткнулися як художник?
– На жаль, усе зараз дуже дороге: фарби, пензлі, полотна. Добре те, що сам роблю етюдники та рамки. Та рамки мої особливі: вони не прямі, а розвернуті всередину, щоб показати глибину картини і створити враження, наче дивишся у вікно.
–Скажіть, будь ласка, чи вплинула на Вашу творчість політична ситуація і трагічні події останніх місяців у нашій країні?
– Так, звісно. Вплинула і на мою творчість і на мій душевний стан загалом. Я дуже хвилювався за Україну, за її громадян. З упевненістю можу назвати себе патріотом, тому дивитися на ці події було важко і болісно. Люблю свій край, завжди хотів жити саме в Україні, дуже сумував за домомколи служив у Німеччині. Хочу, щоб люди жили в мирі та злагоді на своїй землі, щоб не ворогували між собою. Та через ці події у мене був душевний неспокій, не міг писати, нічого не надихало. Дуже сподіваюся, що все владнається на краще.
– Розкажіть про ікони, що Ви пишете. Як відбувається цей процес?
– Це дуже цікава і близька мені до душі справа. Почалося все з того, що батьки попросили відновити ікону Святого Володимира. Потім я захопився іконописанням, опрацьовував відповідну літературу, дізнавався про необхідні компоненти. Використовую сусальне золото, темперну фарбу на жовтковій емульсії, що не вигорає, власноруч створюю рамки, вирізаю і формую всі елементи. Знаковою для мене є ікона, на якій зображений Святий Георгій Переможець. Сподіваюся, що вона приноситиме успіх мені та школі, в якій працюю, щоб ми завжди перемагали. Перед написанням ікони молюся, духовно налаштовуюся, ніколи не пишу у свято, інакше буде дефект. Образи не підписую, адже завжди вважалося, що пише їх Бог рукою іконописця. Хочеться сказати, що пан Володимир – щира, відкрита, позитивна, розумна і надзвичайно талановита людина. Дуже приємно та цікаво було відвідати виставку майстра. Картини заворожують своєю красою, яскравістю, цікавістю. Кожне споглядання мистецького твору викликає все нові і нові приємні емоції, насичує внутрішньою енергією. Ми пишаємося таким талановитим земляком та хочемо приєднатися до тих приємних слів, що лунали в честь Володимира Солодкого.
А також побажати творчої наснаги, життєрадісної енергії, натхнення, сімейного затишку, позитивних емоцій, щоб життя було сповнене найяскравіших барв. Усіх бажаючих запрошуємо до музею, що знаходиться на вулиці Центральній, 24, завітати на виставку робіт художника.
Мар’яна Рубаняк, студентка БГПК ім. М. Грушевського Фото з архіву художника В.Солодкого
"Жмеринська газета" від 11 квітня 2014 р.
"Жмеринська газета" від 23.08.2013р.
І смачно, і креативно: смаколики від жмеринчанки Олесі Попової-Мірошніченко
"Жмеринська газета" від 05.07.2013р.
"Жмеринська газета" від 28.0.2013р.
Як створити диво з паперу: поради від жмеринчанки Наталії Фурман
Сьогодні дуже модно дарувати близьким людям листівки, виготовлені власними руками. Однією з найпоширеніших технік для їх декору є квілінг. Точне його походження – невідоме. Вважають, що квілінг з`явився одразу після винайдення паперу в Китаї ще у 105 р. н.е. Сама принцеса Єлизавета серйозно захоплювалася квілінгом. Її роботи до цього часу зберігаються у музеї в Лондоні. Колись лише знатні багаті дами могли займатися такою тонкою справою, адже в них був час на такі розваги. А сьогодні кожен охочий може спробувати себе у популярному мистецтві, адже квілінг знов у моді. Детальніше про це мистецтво нам розповіла жмеринчанка Наталя Фурман. Вона займається квілінгом лише протягом двох місяців, проте багато її картин уже милують око на стінах у її друзів. Разом із чоловіком Андрієм Наталя виховує двох чудових синів Максима та Артема, які теж залюбки допомагають мамі у створенні прекрасних картин та листівок. Працюючи на ВЧД-4 завідуючою медпункту, Наталя Миколаївна навчала техніці квілінгу і своїх колег. – Вчилася «квілінгувати» сама, переважно з допомогою Інтернету. Для квілінгу можна використовувати як спеціальний папір, який продається у магазинах, так і власноруч нарізані смужки, – розповідає Наталя.
З допомогою зубочистки талановита жмеринчанка скручує смужки паперу у спіраль. Починати потрібно скраю. Після декількох щільно накручених витків валик можна зняти з шила та крутити вручну. Щоб рулончик не розкрутився завчасу, скручує його двома руками. Коли стрічка згорнута, послаблює пальці, а тоді дає їй трохи розпуститися. Кінчик паперу змащує клеєм та закріплює. А далі все залежить від фантазії. Із заготовки можна зробити що завгодно – сердечко, пелюстки, квітку, різні геометричні фігури, словом, те, чого душа забажає. Головне – терпіння та охайність. Наталя радить робити це з усмішкою, позитивним налаштуванням і задоволенням, адже настрій обов’язково передається виробу. Звичайно, на створення композицій йде багато часу, адже це доволі клопітка робота. Але результат того вартий. Листівку можна зробити за день, а картину – від тижня до місяця. Окрім квілінгу, Наталя займається і бісероплетінням, і ліпленням із полімерної глини, і, ми впевнені, що це ще не границя її таланту, адже життєвий девіз цієї неймовірної жмеринчанки: «Що нас не вбиває, те робить нас сильнішим!». Отож, натхнення Вам та творчих ідей!
"Жмеринська газета" від 25.01.2013р.